- Історичні данні
- Статут міста
- Карта міста
- Фотогалерея
Історія розвитку міста.
Кременчук – місто обласного підпорядкування, адміністративний та промисловий центр України. Офіційні джерела свідчать, що Кременчук заснований у 1571 році, коли польський король Август Сигізмунд ІІ підписав універсал про необхідність побудувати в урочищі Кременчук фортецю для охорони Придніпров’я від татарських набігів та для контролю над запорозьким козацтвом. За Андрусівським договором 1667 року місто відійшло до території, яка була приєднана до Росії. В 1764-1784 роках Кременчук був центром Новоросійської губернії, потім до 1802 року входив до складу Малоросійської губернії. В 1796 році до міста був приєднаний посад Крюків. З 1802 року Кременчук – повітове місто Полтавської губернії.
В місті залишилось два пам’ятники архітектури республіканського значення – клуб ім. Котлова та будинок для спостереження за рухом по р. Дніпро.
В місті 22 будинки, побудовані в дореволюційні та довоєнні часи. Серед них приміщення технікуму залізничного транспорту (1889 рік), будинок АКБ „Укрсоцбанк” (1900-1903 р.р.), Успенська церква (1871 рік) та інші.
Одна з видатних подій в житті міста – знаменита Куруківська битва 1625 року, коли запорізькі козаки на чолі з гетьманом Марком Жмайлом боролися із польсько-шляхетським військам.
Період кременчуцької історії з 1571року по 1764 рік з повним правом можна назвати козацьким. Це час виникнення Кременчуцької фортеці на старовинній дніпровській переправі, її наступна модернізація за проектом відомого французького інженера Г.Л. де Боплана (1635 р.), а також виникнення на місці запорізького зимівника правобережного Крюкова.
В 1649 році Кременчук стає сотенним містечком правобережного Чигиринського полку. З 1661 по 1663 роки – центр Кременчуцького полку, а після Андрусівського намісництва і резиденцією князя Г.О. Потьомкіна.
Цей час ознаменувався зародженням у місті промисловості. В Кременчуці засновується ливарний, збройовий заводи, кораблебудівна верф, засновані селітровий завод, панчішна та шкіряна фабрики. Розвивається торгівля, роль чумацького промислу зростає настільки, що Крюків стає своєрідною “Чумацькою столицею”. Місто входить до всеросійського ринку.
Із середини 60-х років ХVІІІ століття починає працювати одна з перших на Україні друкарень. У 1754 році на березі Дніпра відкривається митниця. Під час епідемії чуми 1784 року доктор медицини Д.С. Сущинський проводить дослідження цієї хвороби. Д. Биков-Поздняков уславлює своє ім’я винаходами машин і пристроїв для підйому суден, пропозиціями в галузі суднобудування тощо. С. Романовськи стає одним із перших винахідників підводного човна та водолазного спорядження.
З 1786 року командуючим Кременчуцьким гарнізоном призначається О.В. Суворов. У 1787 році по приїзді в Кременчук Катерини ІІ художник В.Л. Борисовський розписує палац. Закладаються корабельні верфі, відкривається перша в Росії консерваторія, директором якої був знаменитий італійський композитор Дж. Сарті. За проектом архітектора Д. Кваренгі споруджується соборний храм.
В 1798 році Кременчук одержує свій герб.
З відкриттям пароплавного сполучення (1850 рік), будівництвом залізниці та мосту через Дніпро (1872 рік) розширюється торгівля. Це дало повне право професору Ю. Янсону так оцінити торгове значення Кременчука: “На всім Дніпрі між порогами і гирлом Прип’яті немає місця більш важливого в торговому відношенні, ніж Кременчук”.
Завдяки вигідному географічному положенню, розвитку торгівлі Кременчук протягом першої половини ХІХ сторіччя перетворюється в найбільше промислове місто Полтавської губернії. Провідна роль у промисловому виробництві належить переробним галузям. Діють пивоварні, медоварні, канатні заводи, млини, крупорушки, винокурні. Успішно розвивається суконна промисловість, деревообробна, тютюново-махоркова.
З’являються нові підприємства: вагонні майстерні, механічний завод. У 1899 році завдяки Бельгійському акціонерному товариству в Кременчуці з'являється електричний трамвай.
За кількістю населення, торговим обігом, промисловим потенціалом Кременчук на початку ХХ сторіччя входить до першого десятку найбільших українських міст. В місті на той час працювало близько 100 промислових підприємств, а населення складало 63 тисячі.
Роки революції, світової та громадянської воєн залишили тяжкий слід у місті. Не звучали заводські гудки, стояла електростанція, лютували голод, безробіття, епідемії. Населення скоротилося майже на третину.
Декретом ЦВК України від 30 липня 1920 року Кременчуцький повіт перетворюється на губернію. Відродженням економіки займається губернська економічна рада.
За роки повоєнних п’ятирічок Кременчук перетворюється на великий промисловий центр. Будуються по новій або реконструюються понад 60 промислових підприємств. Крюківські вагонні майстерні виростають у вагонобудівний завод, великих перетворень зазнає 2-й механічний завод, що починає випускати дорожню техніку. На березі Дніпра встає потужна суконна фабрика. Будуються беконна, макаронна фабрики, створюються швейна, взуттєва, трикотажна.
І саме на цей час припадають голод і репресії, що не обминули своїм чорним крилом Кременчуччини.
Все змінилося в житті міста 22 червня 1941 року з початком Великої Вітчизняної війни. 9 вересня 1941 року фашисти захопили місто. На території Кременчука було створено мережу концтаборі, де за два роки окупації було розстріляно і замордовано понад 97 тисяч чоловік. Близько 10 тисяч кременчужан вивезені на каторжні роботи до Німеччини.
Та Кременчук не скорився. Боротьбу з фашистами продовжували 8 антифашистських груп, що об’єднували близько 400 патріотів. Багато з них не дожили до Дня Перемоги.
29 вересня 1943 року, після триденних запеклих боїв, місто було звільнене від фашистських загарбників. Але визволителі побачили лише попелище, житловий фонд міста було зруйновано майже на 95 %, фашисти знищили 93 промислові підприємства, всі культурно-просвітницькі та навчальні заклади, залізницю, електростанцію, міст через Дніпро. Загальна сума збитків складала понад 1 млрд. крб.
У післявоєнні роки завдяки самовпевненій праці кременчужан швидкими темпами відроджувалася економіка, відбудовувалися і розвивалися вулиці і квартали.
Сьогодні Кременчук – велике промислове місто з розвиненою економічною та соціальною інфраструктурою, де живе й працює 232 тисячі населення. Кременчук – це нафта та продукти її переробки, пасажирські та вантажні вагони, відомі в усьому світі КрАЗи , це єдине в Україні унікальне виробництво коліс та дорожньої техніки, реконструйовані підприємства харчової промисловості та розгалужена мережа підприємств торгівлі, побуту та інших послуг. Це не просто сучасне, велике промислове та індустріальне місто України, це місто з високо розвиненою культурою, спортом, мистецтвом, торгівлею.
На сьогоднішній день в місті діє понад 50 церков різних конфесій, понад 200 міських осередки загальноукраїнських громадських організацій і об’єднань, 53 міські осередки різних політичних партій.
